«Борис Грінченко – педагог, письменник, науковець»
Учнівська конференція «Борис Грінченко – педагог, письменник, науковець»
Мета: поглибити знання учнів про життя та творчість Б.Грінченка; формувати позитивне ставлення до самостійного набуття ними знань; розвивати вміння та навички логічно, послідовно висловлювати думки, декламувати поетичні твори, виступати перед аудиторією; популяризувати творчість видатного українця серед учнівської молоді.
Методичні рекомендації Учнівська конференція – це важлива форма навчання, яка сприяє формуванню знань, умінь і навичок учнів, їх закріпленню та вдосконаленню, поглибленню й систематизації; це комплексна форма узагальнення результатів самостійної пізнавальної діяльності учнів під керівництвом учителя, що здійснюється завдяки спільним зусиллям учителя й учнів. Підготовка до конференції полягає в попередньому ознайомленні учасників конференції із творчістю Б.Д. Грінченка. Під час розподілу ролей і доповідей слід врахувати нахили та можливості дітей. Керівнику заходу доцільно взяти на себе роль голови конференції, щоб вчасно надавати учням слово у передбаченій послідовності та керувати ходом дій. Під час розподілу матеріалу слід урахувати орієнтовну кількість учасників, які представляють своє повідомлення з числа літературознавців (10 учнів), істориків (2 учні), мистецтвознавців (5 учнів), мовознавців (1-2 учні), журналістів (2 учні), опонентів (3-6 учнів). На екрані - портрет Б.Д.Грінченка. Учень читає вірш Б.Д.Грінченка «Я мучився довго»
Голова Світле, благородне обличчя, сповнений внутрішнього горіння та власної гідності погляд; у всій поставі – рішучість і готовність піти на самопожертву заради благородної мети… Таке враження полишають фотознімки Бориса Дмитровича Грінченка, людини, яка наприкінці ХІХ ст. увійшла в бурхливий потік літературного, наукового, громадського життя як письменник, перекладач, фольклорист і етнограф, мовознавець-лексикограф, критик і публіцист, організатор періодичних і науково-популярних видань. Сьогодні ми говоритимемо про нього.
Голова конференції пропонує кожній групі фахівців зайняти заздалегідь визначені місця. Окремо нагадує правила ведення дискусії, просить дотримуватись коректності. Зрештою, надає слово фахівцям
Історик 1 Характеризуючи особливості розвитку тогочасної української літератури, І.Я.Франко виділяв цю постать «по пильності, по таланту, витривалій працьовитості і різнорідності інтересів духових». Борис Грінченко, відзначав він, «засипає мало не всі наші видання своїми не раз многоцінними писаннями: повістями, віршами, статтями критичними і популярно-науковими, працює без віддиху, шле до цензури рукопис за рукописсю, не зраджується ніякими невдачами ані критикою, часто неприхильною, а в усьому, що пише, проявляє, побіч знання мови української, також гарячу любов до України, щирий демократизм, бистре око на хиби української суспільності». Опонент 1 Чому творчості саме Б.Грінченка ви надаєте такого великого значення? Адже в українській літературі багато митців?
Історик 2 Щоб переконати вас у тому, що це незвичайна людина, звернімося до напрямків діяльності цієї видатної людини.
Літературознавець 1 Борис Грінченко – поет, якого І. Я. Франко назвав другим (після М.Старицького), чиєю заслугою було виведення поезії на нові обрії.
Літературознавець 2 Він – прозаїк, чиї повісті й оповідання, на думку деяких літературознавців, є певним етапом у розвитку української прози – між творчістю, скажімо, Панаса Мирного та І.С.Нечуя-Левицького, з одного боку, і М. М. Коцюбинського та В.С.Стефаника – з іншого. Найбільш промовистими є повісті «Сонячний промінь» і «На розпутті», дилогія «Серед темної ночі» й «Під тихими вербами».
Опонент 2 Але були митці в українській літературі, твори яких вагоміші, ніж Б.Грінченка. Які ще грані творчості письменника?
Літературознавець 3 Він – драматург, кращі п`єси якого були в репертуарі корифеїв українського театру – М.Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М.Заньковецької.
Літературознавець 4 Борис Дмитрович – перекладач, завдяки зусиллям котрого Україна отримала у 1890 – 1900 роки цілу бібліотеку світової літератури – зразки творчості найбільших зарубіжних та російських класиків. «Яка чиста мова, який гучний вірш! Другого такого гарного твору в перекладній літературі українській я не знаю»,- захоплювався відтвореною Б.Д.Грінченком драмою Ф.Шіллера «Вільгельм Телль» М. Коцюбинський.
Літературознавець 5 Він – літературний критик та літературознавець.
Літературознавець 6 Педагог, чиї численні й глибоко прогресивні праці покладено в основу національної педагогіки як науки. Це він, Грінченко, розвивав в Україні педагогічні ідеї Песталоцці та Ушинського, він склав «Українську граматку до науки читання й писання», що декілька десятиліть використовувалася як підручник – буквар.
Опонент 3 Яка ж роль Б.Грінченка у мовознавстві?
Мовознавець 1 Борис Дмитрович – мовознавець-лексикограф, автор наукових досліджень, упорядник і редактор «Словаря української мови», що мав для української культури неоціненне значення. У словнику представлено мовне багатство всієї тогочасної України – як східної, так і західної, що підкреслювало думку про національну єдність.. Працюючи по 11 – 12 годин на добу, Б.Грінченко з допомогою дружини значно доповнив матеріал, зібраний П.Кулішем та іншими письменниками і фольклористами, підготував і здав до друку чотири томи «Словаря…». Російська імператорська Академія наук відзначила словник премією М.Костомарова, праця дістала високі оцінки вітчизняних та зарубіжних фахівців.
Мовознавець 2 До речі, саме на практиці Грінченкового словника ґрунтувався правопис, затверджений 1921 року Всеукраїнською Академією наук.
Мовознавець 3 А ще Б.Грінченко був одним із співробітників та основним редактором російсько-українського словника М.К.Уманця та А.Спілки в чотирьох томах.
Мовознавець 4 «Тільки любов, - наголошував з приводу Грінченкового словника Олесь Гончар, - здатна була звершити цей подвиг – звершити працю всеосяжну, завдяки якій… у фантастичній лексичній щедрості, в багатющому духовному спектрі постало саме життя народу, постало в усьому розмаїтті, в усій достовірності дум і почуттів».
Опонент 4 Дозвольте поцікавитись, а хто із митців не працював для України? Кожен з них прагнув покращити життя рідної землі. Що зробив Б.Грінченко для розвитку мистецтва?
Мистецтвознавець 1 Б. Д. Грінченко – фольклорист і етнограф, видання якого принесли славу авторові в загальнослов`янському масштабі. Це і тритомні «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседней с ней губерниях», і збірка «Думи кобзарські» (за вміщеними тут текстами кобзарі звіряли свій репертуар!).
Мистецтвознавець 2 А ще – численні публіцистичні твори, що завжди привертали увагу до найболючіших проблем суспільства і культури, сказати б, підкидали хмизу в часом ледь тліюче вогнище літературного життя.
Мистецтвознавець 3 Ще – вельми цінні праці з бібліографії. Вагома епістолярна спадщина. Так, письменник листувався мало не з усією Україною та з багатьма діячами за кордоном. Обсяг тільки вцілілої його епістолярії склав би не менше восьми томів!
Мистецтвознавець 4 Ще – внесок у розвиток дитячої літератури та в популяризацію сторінок української історії.
Мистецтвознавець 5 На окрему згадку заслуговує напружена видавнича та журналістсько-редакторська діяльність Б.Д.Грінченка. Він зробив практично неможливе в ті часи – заснував видавництво, у якому друкував для народу освітні книжки про інші країни, явища природи, досягнення техніки тощо. Ним було видано і низку художніх творів українських письменників. І.Я.Франко вважав, що організація Б.Д.Грінченком видавництва в Чернігові є його «найважнішою заслугою».
Голова Отже, поет, прозаїк, драматург, перекладач, фольклорист та етнограф, мовознавець-лексикограф., критик і публіцист, організатор періодичних і науково-популярних видань. «Пророк», «апостол», «учитель життя», «левіт храму України» - так характеризували саму постать Б.Д.Грінченка в перші роки по його смерті та в першій половині 20-х років українські діячі. Аж раптом наприкінці 20-х - на початку 30-х років Грінченкова літературно-громадська діяльність, а за нею й творчість починають відігравати «контрреволюційну роль», стають «шкідливими елементами старої культури», які «новому, прогресивному пролетарському письменству» необхідно відкидати як «непотрібне сміття»! Радянська літературна критика почала стверджувати, що «його [Грінченкова] культурницька програма й ідеологічна концепція […], безумовно, є реакційний чинник», що письменник обслуговував «глитайсько-міщанську верству» і, відповідно, «одвертав» молодь «з соціалістичного на національний шлях». Чому ?!
Опонент 5 Чи можна було оці по-іншому творчість Б.Грінченка?
Літературознавець 7 Звичайно, інакше оцінити літературну спадщину українського прозаїка, драматурга, поета було неможливо, адже письменник зізнавався у почуттях до народу: …темрява – доля твоя, і темними йдучи лісами. Забув навіть власне своє ти ім`я Забув, що існує народів сім`я Що рівний ти в їй із братами. І заради цього «зубоженого люду» він був здатний працювати невтомно, прагнучи побороти «темноту й незгоду у нашій землі”… Були ті часи, як тобі я до ніг, Убогий народе, схилявся. І в думах улюблених чистих моїх У дні ті щасливії мрій молодих Мені божеством ти здавався. Без сумніву, негативне ставлення до творчості письменника випливало безпосередньо з ідеологічної радянської догми про другорядне значення національного та перевагу вузькокласових інтересів над загальнолюдськими.
Літературознавець 8 Формування Бориса Дмитровича Грінченка як українського літератора приховує непросту загадку: як міг він так рано перейнятися турботами простого люду та зрозуміти свою з ним національну спільність? Народився він 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту Харківської губернії). Батько відставний штабс-капітан, дворянин, у власності якого було кілька десятин землі та паровий млин, – хоча для поміщика це статки невеликі. Матір Поліксенія Миколаївна, росіянка за походженням, дочка полковника Літарьова. Відомо, що всі виховні заходи, здійснювані в сім`ї батьком, Дмитром Яковичем Грінченком, були покликані спрямовувати сина на «панську» стезю: в домі наполегливо запроваджувалося «панське» життя, дітям було категорично заборонено вживати «мужицького наріччя».
Літературознавець 9 Навряд чи додавало демократизму і виховання з боку матері. Отже, у родині Грінченків, як згадував сам Борис Дмитрович, «ніколи не говорено по-вкраїнському». Не дивно, що зростав майбутній автор «Словаря української мови» у прихильності до «московських патріотичних тенденцій шовіністичного кольору».
Літературознавець 10 Процесові усвідомлення юним Грінченком своєї національної приналежності сприяли передусім його постійні близькі контакти з простими селянами. Всупереч батьковій забороні хлопець товаришував із селянськими дітьми, бував у них удома, і тому вже змалку знав їхню мову, знайомий був із світом народної поетичної творчості та обрядовості.
Літературознавець 1 Довершив це формування його душі «Кобзар» Т. Г. Шевченка. «Трупи встали і очі розкрили», - згадає якось Борис Грінченко про пережите потрясіння. Саме завдяки Шевченкові, писав у одній зі своїх сповідей письменник, він «тринадцяти років зробився тим, чим… єсть». Неймовірно тяжким виявилося те пробудження-прозріння, адже перше, чим вразився юнак, було те, що «лежить земля без діла», «країна ціла заніміла».
Журналіст 1 Хоча ще в юні роки Борис Грінченко пробував сили в різних жанрах, починав він свою професійну письменницьку діяльність на сторінках журналу «Світ» у 1881 році як поет, обравши собі псевдонім – Василь Чайченко:
Літературознавець 2 Минає час, минають люди; Ми всі ждемо того, що буде, І кажем всі: давно вже час, Щоб воля та прийшла й до нас, А все її нема, не йде, - А час не жде, а час не жде!.. А час не жде, а час летить, А серце змучене болить, Бо довгий гніт минулих днів Його украй вже пригнітив, І тяжко так, що, може, ми Гіркими плакали б слізьми, Якби не гніт цей днів тяжких, Щоб нас, за довгий час, усіх І одслід навіть з мук навчив Ховать в душі без сліз і слів. І так на світі живемо, На плечах лихо несемо. І доки будемо так жить? Ніхто не скаже – все мовчить!
Літературознавець 3 Про характер власної поетичної – та й не тільки поетичної – творчості Б. Д. Грінченко зауважував: «Я ніколи не належав до тих поетів, що весь свій час можуть оддавати пісні. На поезію завсіди я мав тільки короткі хвилини, вільні від праці – часом любої, здебільшого – нудної, наймитської. Моя пісня – то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія. Коли се не додає їй більшої літературної вартості, то все ж, може, робить її цікавою тому, хто, як я, пережив останні два десятки років з їх сльозами і надіями і силувався знаходити іскру там, де, здавалося, була сама темрява».
Літературознавець 4 Неначе і світ такий гарний здається, І сонечко з неба блищить. І пісня дівочая голосно ллється, І весело лист шепотить. І дивиться всюди усе так звабливо. Що тільки б, здається, радів. Та на світі весело так і щасливо Без думки та гадки б ти жив… Та здумаєш ти, що ті співи дівочі Не співи – ридання сумні, Що гаснуть од сліз тіїкарії очі, Ізмалку веселі й ясні; Згадаєш про тих, що у лютій недолі, Не знаючи щастя, живуть, Що діти їх бігають босі і голі І хліба, голоднії, ждуть, - І серце заниє, і сам я не знаю, Як співи-ридання летять… Коли ж то ми будемо в нашому краю Про щастя і долю співать?
Журналіст 2 У передмові до збірки «Під хмарним небом» Борис Грінченко писав: «Невесела книжка: журба та сум та часом поривання боротися за яснішу долю, - ледве блисне іноді щось веселіше. Не повеселить така книжка, хіба засмутить читача! Та не вкрай винен за це і автор! Це південне наше небо, що повинно було б сяяти живучим сяєвом, - дуже воно нахмарене. А під хмарним небом не заспіваєш веселої пісні… Колись засміється наше небо веселим промінням – хоч, може, й не до нас уже. Тоді інші й співи почнуться. А поки – співаються такі, які можуть бути під хмарним небом…»
Літературознавець 5 Убогії ниви, убогії села, Убогий обшарпаний люд, - Смутнії картини, смутні-невеселі, А інших не знайдеш ти тут. Не став би дивитись, схотів би забути, - Так сили забути нема: То ріднії села, то ріднії люди, То наша Вкраїна сама…
Літературознавець 6 Жив він великою і прекрасною ідеєю всебічного відродження своєї нації, яка, на його переконання, уже вичерпувала відведений їй історією ліміт покірності. То як же не покладаючи рук не працювати на цю ідею, хто ж її здійснить?! Геть безплідні нарікання та компроміси в літературних і громадських справах!
Літературознавець 7 О, скільки гір нам розкопати треба, Засипати безодень скільки нам, Розвіять хмар з насупленого неба, Зорать обліг, посіять хліб людям! О, скільки сліз повинні ми утерти, О, скільки пут повинні розітнуть, Скількох слабих одрятувать од смерті, Скільком сліпим їх очі повернуть! І поруч з цим – солодкії зітхання, Поезія банально-любих втіх. Ні, хочу я борні і досягання, Ні, хочу діл поважних і міцних!
Літературознавець 8 У вірші «Приходить час» Б. Д. Грінченко закликає кожного свого сучасника сказати: Чи він народу вірний син, Чи тільки раб похилий він, Чи раб похилий, чи боєць – Хай кожен скаже навпростець! І де він стане: чи до тих. Що в путах сковані гидких, Народ і край свій продають Панам, що кров із його п`ють. – А чи до сміливих борців, Що серед бур похмурих днів За рідний край, за нарід свій, За долю-волю йдуть у бій.
Опонент 6 Ці поезії не є зразками кращих творів української літератури, у творчості багатьох поетів піднімались дані теми. А філософські поезії є у Б.Грінченка?
Літературознавець 9 Щастя хочеш ти зазнати? Щастя дурно не дається: Тільки той його придбає, Хто за його в бої б`ється.
Літературознавець 10 Говорять люди: не зітхай, Чого нема, то й так нехай. А я говорю: не зітхай, Коли нема, - борись, придбай!
Голова. Життя Б.Д.Грінченка, уся його творчість і різнопланова діяльність були освячені любов`ю до рідного краю і є прикладом невтомного служіння своєму народові. Доречно тут буде згадати один з Грінченкових псевдонімів – Вартовий. Саме вартовим прагнув він стояти на сторожі інтересів рідного народу та його культури, готовий був, як підкреслювали сучасники, кожної миті покласти тіло й душу за його інтереси. Шановні учасники конференції, ми з вами плідно попрацювали. Дякую всім, хто брав участь у нашій роботі. До нових зустрічей! |
|
