Доля людини - частка долі Батьківщини

Доля людини завжди була невід’ємною часткою долі Батьківщини, місця, де ти народився. Ти живеш її смутком, її радощами, ти дихаєш її повітрям, ти їси хліб, що виріс на її полях. Журжалін Василь Григорович народився 15 червня 1926 році в селі Лук’янівка Михайлівського району Рязанської області, в сім’ї  простих селян. Батько — Григорій Семенович, мати — Тетяна Петрівна працювали в колгоспі.  Він розумів, яке це щастя — жити на рідній землі, віддавати їй свою любов, свою працю. Цього його навчила мати. Хлопець завжди відповідально ставився до її доручень,  до навчання. Василько любив читати, вивчати мови. Часу на розваги було  не так багато, але знаходив можливість побігати на вигоні навперейми чи поспілкуватися з однолітками. Одного чудового сонячного дня Василь Журжалін з товаришем сиділи на пагорбі й безтурботно милувалися місцевими краєвидами. Хлопці  закінчили 7 класів, попереду на них чекали канікули. Аж раптом почули, як у сільраді  зчинився переполох. Голова сільради повідомив односельчанам останні новини, з яких жителі села  Лук’янівка дізналися про віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз, почалася війна. Такого в планах юнаків  не було. 

Дорослі чоловіки стали на захист Батьківщини, а підлітків на війну не брали. Тепер обов’язків по господарству у Василя збільшилося.  Допомагали всім класом збирати врожай на полях, працювали і навчалися, брали участь у підготовці захисних споруд,бліндажів,  копали окопи. Важко було, але все для фронту, все для перемоги. Чекали на радісні новини,сподівалися , що війна швидко закінчиться, але …

Василь Григорович згадує;«Німецькі війська, як грім серед ясного неба, раптово захопили й рідне село. Це сталося 5 грудня 1941 року. До зубів озброєні, впевнені в своїй перемозі нахабні фашисти, як виявилося, не могли переносити наші зими. А зима 1943 року видалася люта, сніжна. Ми з родиною тіснилися в хаті тітки на околиці, бо німці вигнали нас з оселі, щойно зайшли в село. Якось вночі мене підняла тітка і наказала швидко одягатися. На подвір’ї вона дала мені лижі та попросила провести добрих  людей  поза нашим селом до станції. Добрими людьми виявився невеликий загін радянських воїнів. У мене перехопило дихання, коли  я їх побачив, навіть слова не міг вимовити, тому швидко став на лижі  й повів . Дорога була важка, почалася завірюха, мело так, що світу божого не видно. Пройшли ми так 4 кілометри,  а коли завиднілася станція, командир загону подякував і відправив мене додому. Так хотілося піти з ними, але я не наважився звернутися з проханням, розумів, що буду тільки тягарем.

Невдовзі наше село звільнили, навіть вчителі відновили навчання в школі. До нашого 9 класу, в якому були лише дівчата й три хлопці, завітав офіцер. Його цікавили підлітки, які добре знають німецьку мову. Я підняв руку, а вчителька підтвердила, що я кращий. Так я 25 листопада 1943 року опинився в місті Горькому на курсах радистів. Моя військова служба почалася безпосередньо в окремому запасному особливого призначення полку №25 військ НКВД в місті Горькому, нині Нижній Новгород. Нам необхідно було  за короткий час  серйозно підготуватися, засвоїти всі тонкощі справи радиста».

Надійний радіозв'язок - запорука успіху  військової операції. У перші місяці війни противнику вдалося зруйнувати значну частина повітряних і польових кабельних ліній, що призвело до тривалих перерв в роботі зв'язку. Наприкінці грудня 1943 р. була введена в дію надпотужна радіомовна станція н 1200 кВт з оригінальною антенною системою. Тому й готували групу, в якій навчався  Василь Журжалін, всім премудростям, навіть виявляти основні і запасні частоти ворожих радіостанцій.

Після закінчення курсів у липні 1944 році Василь Григорович був направлений в місто Калінін  в спеціальний підрозділ перешкод, створений у складі Управління військової розвідки Генштабу Червоної Армії. Станція радіоперешкод була оснащена всією необхідною апаратурою і транспортними засобами. У ході боїв особлива роль належала таким спеціальним підрозділам перешкод.  За найважливішими радіомережами противника велося цілодобове спостереження, виявлялися основні і запасні частоти ворожих радіостанцій. Радіоперешкоди не тільки порушували управління німецькими військами і придушення засобів зв'язку, а й здійснювали радіодезінформацію і радіодемонстрацію на помилкових ділянках зосередження військ. Одночасно з радіоперешкодами наносилися удари по командним пунктам і радіолокації системам ворожих військ.

8 травня 1945 Василь Журжалін з однополчанами їхали залізницею на даху потяга, оскільки вагони були переповнені. На одній із станцій почули стрілянину, схопили зброю й вибігли на перон. Там побачили не перелякані, а щасливі обличчя людей, які раділи тому,  що закінчилася війна. Перемога!!!

Жінки кинулися обіймати солдат, провідники пригощали  чаєм. Всі  метушилися, раділи, царила атмосфера  надсильного душевного піднесення.

Повернулися окрилені радисти у свою військову частину. Василь Григорович продовжив  службу в армії, прослужив  ще 5 років, а 25 листопада 1950 року демобілізувався в місті Дніпропетровську. На час звільнення в запас  отримав звання  сержанта, старшого радіотелеграфіста.

За час служби зустрів свою єдину кохану дружину. Подружжя приїхало до Харкова і  влаштувалося на роботу на тракторний завод. 11 травня 1951 року його зарахували в залізнодорожний цех робочим — десятником погрузо-розгрузочних робіт. З квітня 1953 року був переоформлений в ливарний цех №1 формовщиком. Робота цікава,  хотілося вміти й знати більше. Вирішив Василь Григорович продовжити навчання, закінчив вечірню школу №30. На цьому не зупинився. Заочно закінчив політехнічний інститут. Навчився сам, удосконалював вміння, не поспішав додому, добре що мешкав поблизу на проспекті Орджонікідзе, а потім вирішив навчати інших. Останні роки працював на Харківському тракторному заводі начальником відділу виробничого навчання.

Прикрашають груди Журжаліна Василя Григоровича ордени та медалі. Це бойові та трудові нагороди, всього їх 14. Журжалін Василь Григорович – ветеран Великої Вітчизняної війни, ветеран праці. У свої 88 років він залишається таким же бойовим та енергійним, як і за часів  воєнної молодості. Раді зустрічі з ним учні нашої школи. Він цікаво розповідає про своє життя, про радісні хвилини перемог і біль втрат, переживань. Ветеран війни, праці закликає нас навчатись всьому: опановувати різні науки, які так знадобляться нам у житті, а головне – навчитись жити, спілкуватись  та любити свій край, людей. Я прислухаюсь до порад Василя Григоровича, тому що в нього за плечима чималий досвід, він пройшов школу мужності, спритності, витривалості, наполегливості, сміливості.